Мебельная инвестиция. Как организовать цех по изготовлению корпусной мебели

* Материал подан языком оригинала

Короткий варіант статті

Що можна виробляти?
Для того, щоб розпочати організацію цеху з виробництва корпусних меблів, слід спочатку мати уявлення, які саме вироби можна буде виготовляти на цьому підприємстві. Йдеться, насамперед, про вироби з плитних матеріалів (ДСП – деревостружкової плити та ДВП – деревоволокнистої плити), а також з використанням елементів, виготовлених зі штучного каменю, MDF, скла, пластику, натуральної деревини, алюмінію. Останні, зазвичай, можна придбати вже у формі готових напівфабрикатів (стільниці зі штучного каменю, меблеві фасади зі скла, алюмінію, MDF, натуральної деревини). Конкретні вироби, які можна віднести до корпусних меблів – це письмові (офісні) столи, шафи, полички, шафи-купе, кухні, барні та інші стійки, меблі для ванних кімнат. До корпусних меблів вже, однак, не можна віднести стіл, якщо його підтримують цілком металеві ніжки. Стільці та крісла не належать до корпусних меблів.

Як це робиться?
Технологія виробництва корпусних меблів складається з таких етапів:
1) розкрій плит (ДСП або ДВП) на заготовки;
2) личкування торців заготовок (з ДСП) крайкою;
3) свердління сполучних отворів (присадка);
4) збирання (з використанням фурнітури та ручного інструменту);
5) пакування.

Великі та середні виробники, а також малі, які виробляють дорогі меблі та прагнуть самостійно контролювати якість виробів, дотримуються повного циклу виробництва. Натомість, дрібні, так звані „гаражні виробники”, що працюють як фізичні особи–підприємці або „тіньовики”, лише складають готові вироби та пакують їх, оскільки розкрій плит, личкування крайкою та свердління сполучних отворів можна виконати на базі компанії, яка продає плити та фурнітуру.

Як розповідає Володимир Поліщук з ПП „Ющишин”, для роботи на форматно-розкроювальних верстатах, якщо вони без числового програмного керування, необхідно ще придбати окреме програмне забезпечення для формування карт розкрою плит. Найвідомішим в Україні є російський програмний продукт „Базис. Раскрой”. Форматно-розкроювальні верстати дають змогу розкроювати плити під кутом (змінюється кут нахилу пилки).

Специфіка підбору крайколичкувальних верстатів, за словами Володимира Поліщука, полягає в тому, якою крайкою личкуватимуть торці заготовок та якої форми будуть заготовки. Для личкування так званою паперовою (меламіновою) крайкою є мобільні (ручні) верстати. Стаціонарні крайколичкувальні верстати поділяють на два типи – універсальні (на яких можна клеїти крайку як на криволінійні так, і на прямолінійні заготовки) та прохідні (дорожчі та високотехнологічні, і хоча розраховані на поклейку крайки лише на прямій поверхні, на якій немає ані радіусів, ані згинів, окрім поклейки крайки, ці верстати відразу ж фрезерують та полірують її).

Сучасні прохідні верстати не вимагають додаткової ручної обробки крайки. Їх купують здебільшого великі виробники або підприємці, які надають послуги крайколичкування дрібним виробникам. Якщо для крайколичкування використовувався верстат універсального типу, то для подальшої обробки крайки необхідний ручний інструмент для зняття звісів крайки – ручний фрез. Якщо виробництво буде мати більші обсяги, то Володимир Поліщук рекомендує придбати крайкофрезерувальний верстат із ручною подачею заготовки, який буде знімати звіси крайки. Він дає змогу це робити і на прямолінійних, і на криволінійних заготовках. Отже, якщо інвестор придбає крайколичкувальний верстат універсального типу та крайкофрезерувальний верстат, то впродовж деякого часу в нього не буде потреби у верстаті прохідного типу.

Які є витратні матеріали та сировина?
Для виготовлення корпусних меблів в Україні використовують зараз переважно українську ДСП, ДВП, постформінг. Плити MDF та штучний камінь (Corian, Montelli тощо), який теж є плитним матеріалом, в Україні ще не виробляють. У корпусних меблях використовують ламіновану ДСП, просту ж використовують для виготовлення м’яких меблів. ДВП – добра сировина для задніх стінок корпусних меблів та дна шухлядок. Плити MDF використовують, здебільшого, для виготовлення фасадів. Постформінгові плити – це стільниці для кухонних меблів та столів у закладах громадського харчування, на вигляд це плити ДСП великої товщини, зі скругленням на торцях, які заламіновані суцільною плівкою разом з верхом майбутньої стільниці.

Крайка для личкування торців заготовок буває меламіновою (так звана „паперова”), на яку вже нанесений клей, а також пластиковою – на базі ПВХ (полівінілхлорид), АБС (акрилонітрил/бутадієн/стирол). Крім того, як крайку можуть використовувати шпон цінних порід дерева. Меламінову крайку масово виготовляють в Україні, здебільшого виробники плитних матеріалів.

ВТПП „Дімекс” пропонує своїм клієнтам українську та польську меламінову крайку (ТМ Folmag). Перевага останньої, за словами Дмитра Александрова, у ширшому асортименті декорів. Натомість, популярні на українському ринку крайки ПВХ та АБС – майже усі європейських виробників, хоча є й китайські. Доволі популярними є ПВХ-крайки польських та турецьких виробників, зокрема ВТПП „Дімекс” продає крайки ТМ Maag (Польща). Серед відомих брендів на українському ринку присутні ПВХ-крайки RAUKANTEX (Німеччина), АБС-крайки Hranipex (Чехія), ПВХ-крайки Doellken (Німеччина).

Якщо йдеться про фурнітуру, то для основної маси меблів використовують дешеву фурнітуру українських, турецьких та польських марок. ВТПП „Дімекс”, наприклад, пропонує фурнітуру української ТМ „ДС”, польських ТМ GTV, Nomet, Rejs. Однак, виробники, зазвичай, беруть фурнітуру різних марок, оскільки їм потрібні різні види фурнітури. Фурнітуру загалом поділяють на такі види – ручки, напрямні та метабокси (для шухляд), завіси, відбійники-амортизатори, аксесуари до шаф (вішаки), підйомні механізми, поличкотримачі, ролики, ніжки, комплектуючі до кухонь, системи для розсувних дверей, кріпильна фурнітура, метизи (конфірмати, мініфікси, заглушки, саморізи, стяжки, шканти). Для елітних чи просто дорогих меблів використовують, зазвичай, фурнітуру європейських марок, зокрема Blum (Австрія), Haefele (Німеччина), Hettich (Німеччина). Усі три виробники мають представництва в Україні. Як стверджує голова представництва Julius Blum Gmbh в Україні Юрій Нестор, попит на продукцію Blum в Україні зростає щороку на 35–40%.

Як виглядає конкуренція?
На ринку корпусних меблів України серйозними гравцями є такі виробники, як ТзОВ „Меркс груп”, ТзОВ „Гербор-холдинг”, Фабрика меблів „Нова”, ТзОВ „Веем”, ЗАТ „БРВ Київ”, ВАТ „Прогрес”, ВАТ „Спецмеблі” тощо. Окрім того, існує ще чимало значних виробників, що просувають свої вироби без створення брендів. Більшість компаній, які мають власні меблеві бренди працюють як на українському, так і на закордонному ринках.

Для невеликих виробників більш привабливими клієнтами закономірно є інші компанії (середній та великий бізнес), а також компанії з іноземними інвестиціями, оскільки як зазначає директор ПП „Галич-Гранд” Володимир Музичко, ті, зазвичай, купують корпусні меблі відразу у великих обсягах для обставлення ними своїх офісів та приміщень для прийому клієнтів/відвідувачів. Великі ж виробники, які мають власні меблеві бренди, орієнтуються як на представників бізнесу, так і на кінцевих споживачів, оскільки можуть запропонувати стандартизовані, дешевші вироби, які, зазвичай, можна придбати у мережах меблевих салонів чи гіпермаркетах.

Проте, за даними газети „Деревообробник”, найбільшими конкурентами українських виробників у сегменті дешевих, в тому числі корпусних меблів є азійські, а зокрема китайські виробники. Імпорт китайських меблів зростає на порядок швидше, ніж імпорт меблів взагалі. Останній становить серйозну загрозу українським виробникам ще й тому, що не підлягає сертифікації та стандартизації в Україні. Очевидно, що дешеві імпортні вироби цікавитимуть, насамперед, звичайних споживачів, які націлені на якнайдешевшу купівлю меблів для дому. Попри це українські виробники, якщо йдеться про офісні меблі, змогли зайняти значну частину ринку за останніх 10 років. „Коли ми починали 12 років тому, то в нас були лише імпортні меблі, – говорить Михайло Коропецький, директор СП „Сігма”, що здійснює, окрім іншого, салонний продаж офісних меблів відомих українських та іноземних виробників. – Тепер українські виробники пропонують досить якісні вироби.

Лише у сегменті представницьких меблів, меблів для кабінетів керівників є ще певні недопрацювання наших виробників, і у ньому доволі висока частка імпортних виробів”. За словами Володимира Музичка, у даний момент рівень конкуренції у меблевому виробництві є достатньо високим, але він ще не досягнув свого піку.

На індивідуалізовані, нестандартні корпусні меблі в Україні існує стабільний попит, хоча не можна сказати, що він є великим. Зазвичай, такі меблі замовляють клієнти – юридичні особи, а споживачі з високим рівнем достатку надають перевагу меблям з натуральної деревини. На думку експертів журналу „Меблеві технології”, недоліком великих виробників є нездатність виробляти саме такі нестандартні меблі, що дає шанси на виживання малим підприємствам-виробникам попри існуючі тенденції до укрупнення ринку, поглинання дрібних серійних виробників великими серійними виробниками.

Як працювати з персоналом?
Типова організаційна схема невеликого підприємства, яке виробляє корпусні меблі, така:
1) адміністративний відділ (директор або директор і його заступник);
2) виробничий відділ (від 8 до 30 осіб залежно від величини підприємства і його виробничих потужностей): працівники на верстатах, монтажна бригада, обслуговуючий персонал (механіки, електрики);
3) відділ дизайну (1-2 особи);
4) бухгалтерія (1-2 особи);
5) відділ постачання (не потрібен на малих підприємствах);
6) водій;
7) відділ маркетингу або продажу (не потрібен на малих підприємствах.

Складається з менеджерів з продажу та менеджерів для роботи у виставковому залі, якщо такий є).
Загалом, на меблевих виробництвах зарплата становить велику частку загального фінансового балансу фірми. За словами Володимира Музичка, це допомагає залучити добрих фахівців. Хоча з часом нематеріальні форми мотивації набувають більшої ваги на фоні стабільного зростання заробітної плати.

Як продати корпусні меблі?
Для виробників корпусних меблів проблема, кому продати свої вироби, існує лише, якщо вони мають серійний тип виробництва. В Україні немає гуртових покупців меблів, які б могли розв’язати цю проблему виробників й водночас дати впевненість інвесторам вкладати кошти у високопродуктивне обладнання. Натомість, є низка дилерів, які мають власні меблеві виставкові салони та гіпермаркети меблів, однак ці мережі є невеликими. Серійні виробники, зазвичай, мають власні меблеві салони та працюють з дилерами.

Натомість, виробники, що мають індивідуальний тип виробництва, тобто працюють на замовлення, в тому числі із серіями виробів, проблеми збуту своєї продукції не відчувають. Складнішою справою є пошук клієнтів та уникнення простоювання виробництва, проте якщо виробник справді може запропонувати своїм корпоративним чи приватним клієнтам якісні та унікальні вироби, клієнти самі можуть звертатися до нього. Крім того, вживають й інших засобів – рекламу у спеціалізованих ЗМІ, участь у виставках, розсилки та прямі пропозиції потенційним клієнтам. Великі компанії майже завжди оголошують тендери на визначення виконавця меблевих інтер’єрів для власних мереж, у яких необхідно брати участь.

Пошук клієнтів у середовищі бізнесу, зрозуміло, легший, ніж пошук приватних клієнтів, тож не дивно, що невеликі, молоді виробники, з огляду на вищу рентабельність, орієнтуються здебільшого на виробництво офісних, торговельних меблів та меблів для громадських приміщень.

Виставковий салон – один з ефективних каналів збуту меблів. Проте його функції є значно ширшими від функції магазину, зокрема якщо у ньому виставлені меблі для бізнесу. Зазвичай, мала, середня чи велика компанія не купуватиме у салоні одиничний комплект меблів – їм потрібна значно більша кількість, яку слід буде доставити від виробника. Салон є лише місцем, де на ці меблі можна подивитися, оцінити, отримати кваліфіковані поради дизайнера та менеджера з продажу. Михайло Коропецький, директор СП „Сігма”, яке має меблевий салон площею 500 кв. м., де виставлені, окрім власної продукції (крісел та стільців), офісні меблі 10 провідних українських та іноземних виробників, вважає, що лише у виставковому салоні клієнт може отримати якісне обслуговування. Над реалізацією бажань клієнта працюватимуть три категорії працівників – менеджер з продажу, дизайнер та складальники.

Застерігаємо інвесторів
Проблеми можуть виникнути, якщо інвестор переоцінить свої можливості щодо збуту і націлиться на серійний тип виробництва: конкуренція на ринку корпусних меблів є доволі високою, як з боку українських виробників, так і імпорту – у цьому можна переконатися, ознайомившись зі згаданим періодичним звітом „Діагностика сектору меблів”, виконаним на замовлення проекту „БІЗПРО”. Маючи високопродуктивне обладнання, інвестор буде змушений, як наслідок, тримати його незавантаженим. Якщо ж обладнання не буде високопродуктивним, виробляти стандартні, такі як у всіх, меблі не буде сенсу, адже за ціною такий виробник не зможе конкурувати ані з великими виробниками, ані з імпортом, чи навіть з гаражними виробниками.

Сплутати плани інвестору може й зростання цін на сировину, й очевидно, що йому доведеться переглядати ціни та плани продажу. Останнє підняття цін на ДСП спостерігалося у січні 2008 року (ціни зросли майже на 20%).
Кілька років тому Китай став найбільшим у світі виробником меблів, випередивши Італію. За статистикою, імпорт азійських (в тому числі, китайських та малайзійських) меблів зростає швидше, ніж імпорт меблів з Європи. На думку фахівців з асоціації „Меблідеревпром”, зростання імпорту може стати стримувальним чинником у розвитку в Україні меблевої промисловості. Окрім загрози зі Сходу, після вступу до СОТ слід чекати зниження цін на українському ринку і на меблі з Європи (Італії, Польщі, Німеччини) через скасування мита на імпортні меблі (з 15% до 0%), при тому, що у 2007 році частка імпорту на всьому білому ринку меблів становила 36%. У цьому разі, вважають експерти, на ринку буде легше конкурувати виробникам, що мають гнучну структуру виробництва, добрих дизайнерів та вміють виробляти якісні вироби, зокрема на замовлення.

Омелян РАДИМСЬКИЙ